Деталі проєкту
Під час дії правового режиму воєнного стану будь-які слідчі дії, пов’язані з обшуком у житлі, є для людини стресовими — і водночас юридично критичними: саме в перші години формується доказова рамка, яка надалі визначає межі кримінального провадження, обсяг допустимих доказів та ризики для особи.
У жовтні 2025 року клієнт повідомив про проведення обшуку в його помешканні. Слідча дія здійснювалася в межах кримінального провадження з попередньою правовою кваліфікацією за статтею ____ КК України. З огляду на характер інкримінованого діяння та формулювання ухвали слідчого судді, предметом пошуку могли бути як документи, так і електронні носії, засоби зв’язку та інші речі, які, на думку сторони обвинувачення, потенційно містять інформацію, що має значення для розслідування. На місці було встановлено, що слідчі дії проводилися працівниками ДБР у взаємодії з СБУ.
Нашою першочерговою задачею було забезпечити дотримання процесуальних гарантій клієнта: перевірити процесуальні підстави обшуку, межі повноважень слідчої групи, коректність фіксації перебігу слідчої дії та належність вилучення майна. За результатами обшуку було вилучено лише мобільний телефон клієнта. Додатково клієнту вручили повістку на допит.
Підготовка до допиту мала принципове значення, оскільки навіть за відсутності статусу підозрюваного необережні або некоректно зафіксовані пояснення можуть бути використані стороною обвинувачення для розширення предмета доказування або формування хибного уявлення про роль особи у подіях, що перевіряються. Ми попередньо погодили з клієнтом правову позицію, визначили межі допустимих пояснень, окремо проговорили чутливі теми та типові процесуальні «пастки», які виникають під час допитів. Під час слідчої дії ми контролювали, щоб запитання не виходили за межі предмета допиту та не порушували процесуальні права клієнта, а також ретельно перевірили протокол — як у частині змісту, так і щодо дотримання встановленої форми. За результатами допиту були внесені зауваження, що забезпечило коректну фіксацію позиції клієнта та зменшило можливості для довільного трактування його слів.
Після цього стало відомо, що прокурор Офісу Генерального прокурора звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про накладення арешту на вилучений мобільний телефон. З практичної точки зору арешт такого майна — це не лише обмеження права власності. У багатьох справах це інструмент процесуального тиску та спосіб отримати доступ до приватної інформації, яка не має жодного стосунку до предмета розслідування, але може бути використана для побудови версій або подальших слідчих дій.
Ознайомившись із матеріалами клопотання та обґрунтуванням сторони обвинувачення, ми сформували правову позицію і виклали її у письмових запереченнях. Ключовими для захисту були три блоки аргументів:
1. відсутність підстав вважати, що саме цей пристрій містить інформацію, яка має доказове значення;
2. відсутність ризиків перешкоджання слідству з боку клієнта та готовність до належної процесуальної взаємодії у законний спосіб;
3. непропорційність обмеження права власності у ситуації, коли сторона обвинувачення фактично просить «заблокувати» пристрій без конкретизації, які саме відомості там шукаються і чому без арешту їх неможливо отримати.
У підсумку суд врахував наведені аргументи. За результатами судового розгляду Вищий антикорупційний суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про арешт мобільного телефону. Пристрій було повернуто клієнту.
Цей результат важливий не лише як повернення конкретного майна. Він демонструє практичний принцип, який часто залишається “за дужками” у публічних дискусіях: навіть у резонансних провадженнях і за участі державних органів із широкими повноваженнями обмеження прав особи має бути юридично обґрунтованим, необхідним і пропорційним. Саме на цьому — на процесуальній дисципліні, чіткій позиції та контролі доказових меж — і будується ефективний захист.
Лінк на ухвалу ВАКС від 14.10.2025 у справі № 991/8840/25 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/131124243