Деталі проєкту
У цій справі клієнтка опинилася в типовій для малого бізнесу ситуації: працюючи продавцем у магазині, вона за проханням фактичних власників/керівників торгової точки зареєструвалася як фізична особа — підприємець (ФОП) для формального ведення торгівлі. Після припинення роботи («звільнення») минув певний час — і клієнтка отримала інформацію, що податковим органом щодо неї сформовано податкове повідомлення-рішення (ППР) на загальну суму 1,3 млн грн, пов’язане з порушеннями у сфері РРО/ПРРО.
Цей кейс важливий не лише сумою. Санкції за порушення правил застосування РРО/ПРРО дійсно можуть бути значними: у практиці саме такі штрафи часто перетворюють «технічні» або спірні епізоди на фінансово критичні. Водночас податковий контроль не є «вільною формою» — податкова повинна діяти в межах процедури, а її дотримання має не декларативний, а правовий зміст: процедура гарантує платнику можливість знати про перевірку, надати пояснення, заперечення, отримати акт і розуміти, на підставі яких фактів і доказів держава застосовує штраф.
Що було проблемою з боку податкового органу
Під час аналізу матеріалів ми зосередилися не на загальних твердженнях, а на тому, що суди зазвичай перевіряють першочергово у спорах про ППР: чи мав платник реальну та документально підтверджену можливість брати участь у перевірці і захищати свої права на адміністративній стадії.
Ключовим виявилось таке: податковий орган не надав належних доказів того, що клієнтці було належним чином направлено та вручено (або хоча б належно доставлено) документи, без яких перевірка і подальші штрафні рішення втрачають процесуальну опору, зокрема:
- наказ про проведення перевірки (як підстава для її початку),
- повідомлення про дату/початок перевірки,
- документи, що підтверджують ознайомлення платника з матеріалами, зокрема акт перевірки, який є базою для подальшого винесення ППР,
- належні докази комунікації/направлення (поштові докази, підтвердження вручення, інші процесуальні підтвердження відповідно до застосованого способу направлення).
Принципово: для суду недостатньо формальної фрази «направлено». Потрібні перевірні докази направлення та отримання (або доказ того, що платник ухилився/відмовився від отримання у спосіб, передбачений процедурою). Саме відсутність такого доказового блоку і стала центральною в нашій позиції.
Чому ці порушення є «суттєвими»
Ми обґрунтували, що йдеться не про дрібні технічні помилки, а про порушення, які позбавляють платника процесуальних гарантій. Верховний Суд у податкових спорах неодноразово виходив з того, що коли контролюючий орган не доводить належного повідомлення платника та дотримання ключових етапів процедури, наслідком може бути скасування ППР як протиправного (саме через дефект процедури, а не лише через «спірність цифр»).
У цій справі ми вибудували позицію навколо простої й сильної логіки: штраф у 1,3 млн грн не може ґрунтуватися на припущеннях, а податковий орган має довести як фактичні підстави (порушення), так і процесуальну легітимність шляху, яким він прийшов до ППР.
Результат: апеляція скасувала відмову першої інстанції
Суд апеляційної інстанції:
- скасував рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову,
- ухвалив нове рішення про задоволення позову,
- відповідно, ППР було скасовано, а штраф — знято.
Практичне значення цього результату полягає в тому, що скасування ППР відновлює правову визначеність для клієнтки та прибирає ризик примусового стягнення. Крім того, у подібних ситуаціях повторне застосування санкцій за той самий епізод і той самий період наштовхується на фундаментальні правові обмеження (зокрема принцип правової визначеності та недопустимості «подвійного покарання» за одне й те саме діяння в межах відповідальності одного виду). З практичної точки зору це означає, що після скасування такого ППР податковому органу вкрай складно «перезапустити» відповідальність без нових юридичних підстав і без дотримання всіх процедурних вимог.
Лінк на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2025 № 320/7701/24 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/130213862